Щоденні проблеми – на святі комедії (театральний вікенд)

Щоденні проблеми – на святі комедії (театральний вікенд)

26.10.2013, 21:12

«Золоті оплески»: день другий

Другий день фестивалю комедії – чернівецько-італійський: ми дивилися виставу Чернівецького академічного обласного музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської «Інцидент» за п’єсою італійського драматурга Луїджі Лунарі у постановці заслуженої артистки України Людмили Скрипки. 

П’єса написана  майже півстоліття тому і нібито про італійське життя, але режисерське вирішення й акторська гра знову й знову навертають нас у сучасність, зрештою, у вічність вирішуваних проблем: кохання й зрада, відвага й пристосуванство, вельмиповажна дурість і простодушна чесність властиві людині завжди. Але у цій виставі проблеми «загорнуті» в дуже гарну форму: на майже однотонному тлі – та водночас в інтер’єрі – нашого Будинку-корабля персонажі в яскравих костюмах. Фонтан барв, у повсякденному одягу непоєднуваних, робить жінок на сцені неймовірно гарними.

Вистава чернівчан ніби перебирає карнавальну естафету гостей з Румунії: задиркувата пара персонажів традиційного італійського театру – Коломбіна й Арлекін (К.Король – О.Надкерничний) розпочинає виставу. І все одразу на такій високій ноті! Без моралізаторства, натяком, жестом, асоціацією. Прикрий «інцидент» із головною героїнею (Марина Тимку), через який її чоловік, бухгалтер Мероні (Віктор Барановський), боявся втратити роботу чи принаймні милість директора Скотті, насправді призвів лише до того, що їх «помітили».

Безперечні позитивні властивості колективу – темп, посекундна відпрацьованість рухів та реплік, і все це виспівується і витанцьовується, незалежно від рангу ролі, звання чи віку артистів! Безумовна знахідка – час від часу дія переноситься просто у партер, персонажі перелізають через ряди крісел, піднімаючи глядачів, звертаючись до них із запитаннями, тобто роблячи глядачів учасниками вистави. На жодному обличчі «потривожених» не було незадоволення: зрештою, те, що відбувається – це ж і наше життя, чи не так? Але вирішується усе так легко, весело, що й глядача захоплює оптимізмом: може, якось випливемо? Недарма ж від вибуху Будинка-корабля ніхто не постраждав.

Загалом на сцені лише 12 персонажів, а інколи здається, що натовп. І не тому, що там твориться безлад, а навпаки, дійство відточене до жесту. І про жодного не можна сказати, що роль невдала!

Але особливо хочеться зупинитися на блискавичних метаморфозах синьйора Скотті: артист Микола Гуменюк перевтілюється зі швидкістю руху кіноплівки. А шановна сіньора Скотті  – заслужена артистка України Лариса Попенко? От про таке виконання так і хочеться мовити українське: виробляє! Без єдиної хибної інтонації чи жесту. Зрештою, сенатор у виконанні заслуженого артиста України Богдана Братка нібито взагалі нічого не робить, аби бути смішним – лише не ухиляється від догідливого оточення, що співає йому дифірамби – і це теж… смішно.

На сцені персонажі! Вони, як у традиційному італійському театрі (додамо – в буковинській Маланці), повинні виконувати призначені ролі, їм нема коли жити по-справжньому. Ці чоловіки й «на оргію» зібралися не з особливої хіті, а тому, що так прийнято: це ж нібито по-чоловічому, по-молодецькі. Тож не дивуймося й тому, що вони повелися на кумедну пару запрошених «дівчат»: які кавалери, такі й повії!

Прикрий «інцидент» із головною героїнею (Марина Тимку), через який її чоловік, бухгалтер Мероні, боявся втратити роботу чи принаймні милість директора Скотті, насправді призвів лише до того, що їх «помітили».

Гуїдо Скотті Дмитра Леончика – втілення безглуздя, але ж важливий для дії камертон: виникаючи щоразу несподівано, він доводить безлад на сцені до повнісінького абсурду! Він зовсім не дурний, цей Гуїдо Скотті, але щойно з армії: він ще не зняв форми, але вже звільнився від армійського регламенту і може дозволити собі «відірватися», поки не настане пора повертатися до порядку цивільного, не менш регламентованого. Недарма ж він сприйняв те, що сталося з дружиною Мероні на відкритті філіалу банку, як своєрідний протест проти прийнятого.

І, нарешті, бухгалтер Мероні у виконанні Віктора Барановського. Актор укотре показав нам свою багатогранність, уміння бути ліричним, комічним, відчайдушним, філософічним, причому водночас.

Зверніть увагу: у виставі практично немає постільних сцен. Усе тільки штрихом, натяком, приховане десь у нетрях Будинку-корабля.

 Форум на канапі теж пройшов принаймні цікавіше, ніж напередодні: і глядачі, і журі висловлювалися щиро, звертаючи увагу не лише на вдачі, але й на помилки.

Скажімо, драматургу Неді Неждан не вистачило у виставі… другого плану.

Театральний критик Галина Канарська підкреслила жіноче начало у постановчій групі вистави, що,зрештою, властиве для України загалом: поки чоловіки бавляться політикою та війнами, всю решту життя беруть на свої плечі жінки…

Актриса й радіоведуча, заслужена артистка України Лариса Недин відзначила режисерську роботу Людмили Скрипки і ансамблю акторів, рівноправність зусиль старшої когорти акторів із роботою театральної молоді. Вона у різнобарв’ї мізансцен побачила не еклектику, а високий рівень буфонади. Хоча за цим накалом пристрастей їй особисто не вистачило гідного вмотивування фіналу.

У словах голови журі фестивалю «Золоті оплески Буковини» Народної артистки України Лариси Кадирової не було спроби суддівського вердикту. Головне, що вона підкресллила: сюжетні лінії вистави переплелися із балочними лініями театру, створюючи неповторні враження.  Та й не на Форумі канапі винесе свій вердикт журі. Фестиваль тільки розпочався.

  Лариса ХОМИЧ, для сайту облмуздрамтетру

Фото Буковина online

Гумка, що стирає маски з облич, Або «Інцидент» у чернівецькому театрі.

Готуючи постановку за п’єсою «Інцидент» італійського драматурга Луїджі Лунарі в Чернівецькому академічному обласному музично-драматичному театрі ім. Ольги Кобилянської неабияк ризикували. І, звісно, зовсім не через те, що в Україні цю п’єсу досі не ставили. Тому на всяк випадок ще перед прем’єрою чесно всіх попередили – це більше ніж комедія. З першого погляду комедія – жанр ніби справді простіший, демократичніший, легший для сприйняття широким загалом. А з іншого боку – жодного привабливого персонажу, який би викликав щиру симпатію, співчуття. Хіба що за винятком призвідниці інциденту, яка й спровокувала увесь той шарварок, що упродовж двох годин відбувався потім на сцені. Точніше не так сама дружина скромного бухгалтера, як гумка в її трусах, що лопнула у найнесприятливіший для цього момент. Де? На відкритті нової банківської філії в присутності сенатора, директора банку, єпископа. Вже одна лиш зав’язка багатьох змусила гидливо морщити носа: пхе, як вульгарно! Приблизно так само, як згодом робили героїні комедії. І найвиразніше ті з них, які самі потайки мріяли, щоб це з них привселюдно впали труси. Тепер додайте до цього значний ступінь впізнаваності всіх без винятку персонажів: хто з нас сам не такий, як герої Лунарі? Добре, нехай навіть собі не зізнаємося, що то таки ми. Але ж, будьмо відверті, серед наших знайомих таких повно! Скажете, ні? А якому святеннику чи ханжі приємно раптом побачити себе в дзеркалі без звичних прикрас? Тож без скандалу не обійтися!

Передпрем’єрною інтригою, на яку повелися навіть деякі журналісти, стало застереження: дітям до 16-ти виставу дивитись заборонено. Питання про те, чи глядачам справді покажуть труси героїні, спонукало директора театру Юрія Марчака до запальної промови: «Актор душу оголює щовистави. Невже вам цього мало?». Насправді значно сильніше інтригували імена двох артисток, яких художній керівник театру Людмила Скрипка затвердила на головну жіночу роль. Надто різними видавалися сценічні образи, які вони створили до «Інциденту». Пригадуєте, наприклад, запальну Мотрю з постановки «Шельменко-денщик» у виконанні артистки Анни Моргунової і меланхолійну Софію з «Ілюзій вальсу», образ якої втілила Марина Тимку? Звісно, для універсального актора одна роль не обов’язково має бути схожою на іншу, але можливість довідатися, як ці все одно різні артистки трактуватимуть один образ, неабияк приваблювала.

Прем’єрні покази «Інциденту» у суботу й неділю, 26 і 27 січня, обґрунтованість підозр підтвердили. Дружина бухгалтера Мероні, образ якої почергово втілили Анна Моргунова і Марина Тимку, справді виявилася не лише призвідницею інциденту. Це і був той моральний камертон, який дозволяв оцінити все сценічне дійство. Саме від її ставлення до того, що відбувалося навколо, врешті залежало, як на дійство реагуватиме глядач. Адже для когось з героїв інцидент із трусами став приводом для пліток, заздрості і насмішок... Ще хтось (переважно чоловіки) побачив у ньому символ оновлення, бунтарський жест, порив свіжого вітру в затхлій атмосфері сучасності. А що з цього приводу думає сама героїня? З одного боку синьйора Мероні, як і всі, ловить кожну банальність, яку з розумним виглядом виголошує недалекий сенатор, а з іншого… Відчай в очах й печаль на обличчі після кульмінаційного з’ясування стосунків із чоловіком розставили все по місцях. Сценічні герої, як і люди, відкриваються в ситуації вибору, зміни. І Анна Моргунова, і Марина Тимку допомогли зробити його також глядачам. Героїня Марини Тимку потерпала вже з перших сцен, а розпачливий погляд синьйори Мероні Анни Моргунової, яка дивиться у спину чоловіка, що відвернувся від неї, зуміли зафіксувати навіть фотографи. Не «дупа», а «ненависть» найстрашніше слово. Напевно, не тільки у виставі, але й в житті.

Натомість інфантильний бухгалтер Мероні, навколишній світ для якого – тільки місце чуток і пліток, упродовж вистави внутрішньо майже не змінюється. Єдиний натяк на можливість трансформації героя, якого чудово зіграв артист Віктор Барановський – сцена коли керівник відсилає його за шампанським. Здається, ще мить і Мероні все зрозуміє. Але не судилося, останні слова, які лунають у виставі під час уявної катастрофи – також його. «Будь ласка, лише після вас», - пропускає він перед собою скомпрометованого начальника. Врешті важко сподіватися виявити глибину почуттів у людини, яка в житті утверджується не за допомогою справ, а вчасно відкриваючи двері чи подаючи каву начальству. Артист створив еталонний образ пристосуванця: такого в житті цікавлять лише риболовля й можливість показати на трасі середнього пальця супернику-водію, якому не пощастило з крутою машиною. Ні, звісно, Мероні ще може піднятися по службовій драбині, вступити у партію, стати директором банку, відтак депутатом - «не тушкою». Такий собі джентльменський набір по-українськи. Але що таке керівник, нехай навіть голова клубу «успішна пані» чи цілий сенатор, з психологією дрібного бухгалтера ми, як ніхто інший, добре знаємо.

Та на те ця вистава й комедія, нехай навіть з сильним сатиричним началом, щоб глядачу на ній було весело. Для досягнення ефекту режисер-постановник Людмила Скрипка сил не шкодувала. Дійство, яке вона вибудувала разом з акторами, вражає масштабністю постановки. В процесі, крім сцени, задіяні ложі театру, партер, врешті самі глядачі. Єдиний недолік – глядачі у партері, що сидять ближче до бічних входів, загалом небагато, але не все можуть побачити. А воно того таки варте. Поява кожного героя - тільки те, як вони рухаються, з ким в парі виходять (привіт песикам синьйори Скотті) – вже смішно. Карколомні повороти сюжету, відшліфовані до найменших дрібниць мізансцени, багаторівневі варіанти тлумачень – усе це єдиний згусток енергії, яким актори щедро діляться із залом. Постава, хода, міміка, жести, погляди, кожна репліка героїв Віктора Барановського, Миколи Гоменюка, Лариси Попенко, Дмитра Леончика, Богдана Братка добра нагода від душі насміятися. Кожна з цих ролей на рівні з головними. Усі ці люди - не справжні лиходії. Якщо й грішать, то по першому разу. Що тільки підтверджує – таке будь-коли може трапитись з кожним. Напрочуд яскраві образи прагматичного, але не злого Арлекіна й сентиментальної Коломбіни, які всю виставу направляють сюжет, вдалося створити артистові Олексію Надкерничному і почергово його партнеркам Ксенії Король та Ользі Кільчицькій-Дудці. Блазні майже не розмовляють, але часто їхні мовчання, погляди красномовніші крику. Дещо несподіваним, але з сильним комічним ефектом, до того ж гарно сприйнятим глядачем, став образ дівчини за викликом Наташі, яку грають актори-чоловіки. Хореографічні номери героїв вистави – варті окремої розповіді. Використати для музичного оформлення «Інциденту» мелодії Ніно Рота, який писав для самого Фелліні, відповідальний, але виправданий вибір. Запальний чоловічий танок під одну з них – одна з музично-хореографічних перлин всієї вистави.

«Інцидент» – це не п’єса очищення, співпереживання героям й тим більше не про подружню зраду. Натомість вистава театру про глибину почуттів і стосунків, вибір пріоритетів, мірило життєвого успіху. Це сміх над собою, інколи навіть відраза до себе. За що? Через запобігання перед політичними пустобрехами, маленькими тиранами на роботі, удома. А ще, через ті кляті маски-личини, які так часто натягаємо на себе залежно від потреби: порядності, доброти, співчуття, розуміння… Хіба, що не проводимо долонею перед обличчям, як це роблять актори. Фінал всього дійства – «Титанік» вирушає у подорож. Величний будинок бухгалтера Мероні, перед яким і в якому розгортається основне дійство, не даремно нагадував чернівецькому глядачу один з символів рідного міста – будинок корабель. Навіть фонтанчик весь час працював! А тепер виявляється він ще й може плисти. Герої Лунарі, через глядацький зал, спішно тікають із нього. Поки що на палубі лише блазні Арлекін й Коломбіна. Хто займе місце поруч із ними? І головне: куди поведе корабель?

Юрій ЧОРНЕЙ

1


КОМЕНТАРІ (1)

Шановна Ларисо(автор першої статті), дозвольте Вас виправити: на фестивальному "Інциденті" грала не Марина Тимку, а Анна Моргунова!

avatar

Алиса

27 жовтня 2013 01:18