Сімдесят років тому Чернівці стали радянською провінцією (943 перегляди)

Сімдесят років тому Чернівці стали радянською провінцією (943 перегляди)

29.03.2014, 15:08

Місто, в якому Європа починалася і закінчувалася

Формальноюю причиною переїзду Демантів до королівської Румунії, яка ще у 1918 році захопила частину спадщини Габсбурґів (зокрема, Буковину), була необхідність забезпечити родину засобами для існування.

Проте видається, що саме у Чернівцях, де у 20-30-х роках минулого століття ще зберігалися дух і культура старої Австро-Угорщини, батьки майбутнього письменника просто комфортніше почувалися. Німців, згідно з даними перепису 1919 року,  на Буковині  проживало майже 70 тисяч. З них у Чернівцях – 16 відсотків.

Тому здавалося, що саме у мультикультурній столиці Буковини сім’я нарешті знайде своє тихе пристанище. Адже крім реального світу, для неї продовжував існувати інший, щойно загиблий. «Вчорашні будні» родини – це демократичні порядки й широке коло спілкування, обмежене хіба що браком мерзенного металу або вільного часу у людей середнього достатку.  Дорослі не лише постійно згадували, вони жили знаннями, поняттями, традиціями цього світу.  «Центром культури, пупом землі» для них залишався Відень, а зовсім не провінційний і брудний тоді Бухарест.

Принаймні можливість служби у Південній Румунії з її балканськими порядками родина навіть не розглядала: «на півдні не знали нашої мови і взагалі там не існувало умов для родини й культури». Слово «Балкани» мало в Європі погану репутацію. З ним асоціювалися південні, запорошені міста без електрики й каналізації, де час від часу спалахували епідемії страшних хвороб. А ще траплялися повені або землетруси.

Сама ж Румунія, яка, за словами вже не віденця, а чернівчанина Деманта,  спочатку нагадувала «вузький, порожній, зморщений міхур, що витягнувся вздовж Дунаю й Прута, дякуючи спритності її правителів під час підписання Версальського договору  роздулася, як жаба у байці».  «Знову свято возз’єднання «Великої Румунії»  11 листопада, - записав він принагідно в 2001 році, коли за нею й слід захолов. - У Чернівцях навіть вулиця називалась «11 ноємвріє». Поглинувши низку розвинутих провінцій, Румунія стала видавати себе вже не за балканську, а середньоєвропейську країну. Навіть запровадила на своїй території середньоєвропейський час.

Хоча жахливі хабарництво і корупція – характерні у першу чергу саме для Балкан – процвітали тут як і раніше. Наприклад, саме у Чернівцях деякий час жив і торгував килимами перс Хусейн Курчи-огли, справа якого ганьбила судову систему країни перед усім цивілізованим світом. Всупереч намаганням голови уряду Ніколає Йорги реформувати систему, корумповані судді роками не бажали розсудити згідно з законом цього обкраденого мультимільйонера з його кривдником.

Водночас країна була настільки багата сировиною – нафтою, лісами, зерном, що забезпечувала ними половину Європи. Тому населення не бідувало, а міста були забезпечені усім необхідним. В першу чергу, звісно, столиця.

«Ще в 20-ті роки Бухарест був велетенським запорошеним селом, - засвідчував Демант, - з лінією пишних будівель вздовж відомого Калеа Вікторії (бульвару Перемоги): королівським палацом, офіцерським зібранням, оперним театром і вервечкою одноповерхових «конаків» – боярських особняків з розкішною обстановкою (венеційськими дзеркалами, перськими килимами на підлозі, оббитими шовком  стінами, по яким інколи повзали клопи); а трохи далі від центру – низенькі халупи, вузькі небруковані вулиці і не скрізь каналізація».

На початку 30-х бульдозерами знесли цілі квартали, вирівняли головні магістралі, а самий Бухарест почали перебудовувати. Переважно у стилі «модерн» з легким візантійським нальотом. Після кількарічних зусиль витворилася якась подоба маленького Парижа, як захоплено написали про результати перебудови місцеві газети.

Однак переробити населення виявилося важче, ніж місто: столичні мешканці жили тепер у багатоповерхівках, користувалися ліфтом і ваннами, але особиста гігієна змушувала бажати кращого. Клопи не зникли і з бетонних будівель. До розкішних кварталів тулилися сотні борделів,  забігайлівок низького штибу, гральних притонів. За кількістю проституток Бухарест перебував на першому місці в Європі.

Чернівці на цьому тлі виглядали австрійськими.  «За кілька миль від «кордону Європи» австрійці вибудували зразковий форпост, позаяк реклама необхідна також і державі… На дальніх рубежах Австро-Угорщина була не проти створити собі репутацію прогресивної (бодай у порівнянні з Туреччиною) держави», — пояснить пізніше феномен Чернівців Петер Демант. «Росія і Балкани (Румунія, Греція, Болгарія) належали до Європи  лише як географічні назви», тож закінчувалася і починалася вона саме в Чернівцях, де імперія «не дозволяла собі принизитись дерев’яною забудовою». За майже півтори століття австрійського панування на Буковині тут народилися, жили і померли кілька поколінь. Місцевий люд  вільно розмовляв місцевими мовами, але об’єднала усіх єдина державна мова і висока віденська культура. І все це на сході  – за природною перешкодою Центральної Європи – зеленими карпатськими горами. 

Навіть після входження краю до складу Румунії  Чернівці залишалися містом, де ще не розтануло марево старої «Каканії» – так, слідом за Музілем чи Карлом Краусом, письменник жартома розшифровував німецьку абревіатуру Австро-Угорської монархії К.К. («Kaiserlich-königlich» – «цісарсько-королівський»). Всесвітньо відомі музиканти й актори із Заходу навідувалися сюди за старою пам’яттю, як у колишній східний форпост європейської культури.  Місцевий румунський театр, хіба що за винятком кількох сезонів, коли ним керував відомий бухарестський інтендант, залишався  провінційним. «Нащадкам римлян не вистачило й двох десятків років, щоб довести свою культурну перевагу над австро-угорською цивілізацією. Тому місто аж до вивісок залишалося двомовним, – наполягав письменник. – Представники багатьох національностей, які мешкали тут, усі знали німецьку, як колишню державну мову. Натомість румунською володіли далеко не всі, а з літніх майже ніхто.  Старше покоління взагалі важко пережило розпад Австро-Угорщини, прихід у Європу малокультурних румунів, поляків».

У дні дитинства Петер Демант неодноразово зустрічатиме на вулицях Чернівців старих, ще цісарсько-королівських чиновників, які спеціально відрощували характерні пишні бакенбарди і з’єднані з ними вуса, щоб бути схожими на кумира своєї молодості старого імператора Франца-Йосифа. Дякуючи високим, жорстко накрохмаленим комірцям з загнутими кінцями ці колишні статські, санітарні чи комерційні радники навіть у старості зберігали горду поставу й ходили задерши догори голову. Недаремно молодше покоління городян називало такий комірець «батьковбивцею». Його край в прямому сенсі душив свого власника, щойно той намагався опустити голову.

«Казкою видається те, що я ще пам’ятаю на вулицях французькі мундири румунів і гвинтівки з метровими багнетами часів Першої світової війни, парад, який приймав король Фердинанд І, і цілу роту ветеранів російсько-турецької війни 1877 року – бадьорі, міцні старигани в національних костюмах і папахах-кучмах з індичим пером (за яке цих вояків прозвали «індиками»)», - згадував місто своєю юності майбутній письменник.

«Неповторний аромат культури Австро-Угорщини, яка відходила, прекрасний університет, театр, багатогранна сфера спілкування, чотиримовність принаймні основної частини дорослих мешканців міста і поступовий наступ балканських порядків – усе це створювало яскраву картину живого міста», - такими запам’ятав Чернівці Петер Демант.

Водночас «усі будинки в місті закривали о дев’ятій вечора, проте нікому навіть в голову не приходило стверджувати, що ми живемо в якомусь  небезпечному місці. Постійно носити в кишені заряджений пістолет і пускати його в хід у разі нападу вважалося цілком нормальним… Після війни на вулицях почастішали злочини – люди ще не відвикли вбивати… Передмістя  користувалося поганою славою, як пристановище бандитів і п’яниць, збройні напади і грабунки були тут не рідкістю. Тому заходити сюди після заходу сонця люди боялися».

Справи в суді, робота багатьох установ, врешті лекції  в університеті завершувалися о полудні. Відновлювалась робота не раніше 15.00. За цей час місцеві денді встигали не лише пробігтися туди-назад Панською, щоб обмінятися плітками.  (Про те, що вулицю давно перейменували ніхто не згадував. Нові офіційні назви знали лише ті, хто писав листи). Влітку дехто навіть примудрявся освіжитися на міському пляжі. Гарнізон був великим: шість полків і офіцери валом валили на Панську.  

Чоловіки тоді носили вузькі штани «shimmy» (за назвою танцю), а взимку над черевиками – сірі фетрові гамаші (снігозахисні гетри)  на ґудзиках. Літні гетри білого кольору, слідом за принцом Уельським, надягали лише франти – це вже вважалося високою модою. Неодмінним супутником джентльмена був капелюх. Переважно фетровий або жорсткий котелок. Для чоловіка, який відслужив у війську, вважалося непристойним показуватися на людях з непокритою головою. Взимку їх міняли на «кучми», влітку – круглі солом’яні капелюхи – канотьє або, по-місцевому, «циркулярки». У бамбуковій тростині, мода на які, щоправда, швидко минула, завжди можна було приховати якусь дивовижу: від парасолі чи кортика –  до набору чарок для коньяку чи навіть розкладного стільчика.

У капелюшку, купленому у маленькому магазині на розі вулиці Кохановського, польки зі Львова, румунки з Бухареста і, звісно, місцеві чернівчанки не червоніли навіть у європейських столицях. Магазин тримав старий єврей, який був ледь не ровесником Франца-Йосифа.

Основним засобом пересування городян залишалися візники. Особливо заможні утримували власний виїзд.  Саме тому в зелених міських кварталах було повнісінько птахів. Ворон, які гніздилися на могутніх каштанах навколо кафедрального собору, доводилося відстрілювати. Постріли тоді гриміли навіть на багатолюдній Панській вулиці. А вечорами пернаті створювали музичний фон на тихих вулицях. І нікому не приходило в голову, що надокучати сусідові можна гучно ввімкнутим патефоном чи радіоприймачем. Навіть гами та інші вправи для гри на фортепіано учні повторювали у мінорних тонах. На околицях міста і в парках перед вечором літали хрущі, а ближче до ночі під вуличним ліхтарем проносилися летючі миші. 

У візників – незалежно від того був це німець, українець чи єврей вигляд був однаковий: здорова червона пика, пишні вуса, взимку руки у велетенських хутряних крагах до ліктя, велетенський кожух, валянки з калошами на ногах і звужені догори румунські кучми  на головах. Говорили вони голосно, з клієнтами поштиво. Хлопчаків, які пробували прокататися причепившись ззаду до фіакру, могли нещадно вперіщити батогом. На коней було любо дивитися. Ті аж вилискували від ситості, були добре доглянутими і прудко бігали містом. Традиція відомих, оспіваних у піснях віденських фіакрів, жила і в провінції.

Машини з’явилися значно пізніше. Від задрипаного, рипучого «фордика» кульгавого вірменина до «роллс-ройса» заможного єврейського купця – почесного консула Голландії. Щоправда за новітнє диво техніки всі в місті вважали його «нещасним вискочнем». Інша справа митрополит і поважні бояри: свої лімузини вони тримали у гаражі, а містом пересувалися власними кінними екіпажами. Машин загалом було не більше кількох сотень.

Цей чарівний світ минулого зник щойно пролунав перший постріл Другої світової війни, а  перший радянський танк заїхав на центральну площу. «Час між двома світовими війнами безпощадно стер багату культурну традицію Австро-Угорщини, яка знайшла осідок на Буковині. Залишились – у жалюгідному стані – тільки старі будинки».  До цього острівка старої «Каканії», географічно розташованого вже наполовину в Азії, Демант подумки повертатиметься все життя. Два десятки чернівецьких років він згадуватиме як найкращі з прожитих ним: «Вважаю Чернівці своїм рідним містом, хоча народився й прожив перші роки не в них. Але в цьому місті минуло моє учнівство, тут я дорослішав і вбирав у себе його колорит і культуру… Ці майже двадцять років життя… скільки друзів, подій, переживань!»

Юрій ЧОРНЕЙ

 

Вітання із 70-річчям визволення Чернівців від фашистських загарбників

Ветеранам Великої Вітчизняної війни, жителям міста Чернівці

Шановні друзі!

Щиро вітаю Вас із 70-річчям визволення Чернівців від фашистських загарбників. Сім десятиліть тому наші батьки і діти не гучними заявами, а своїм прикладом довели, що любов до Батьківщини – це здатність людини творити подвиги в ім’я свободи та злагоди, не шкодуючи найдорожчого - власного життя.

На нас, вдячних нащадків мужніх воїнів, покладена велика відповідальність за безхмарне небо над Україною, за те, щоб тисячі мрій та сподівань здійснилися, а не були перекреслені війною.

Від усього серця бажаю ветеранам – визволителям нашого волелюбного краю, усім чернівчанам міцного здоров’я, достатку та благополуччя в родинах.

Нехай на благословенній буковинській землі довічно панують мир та спокій, а ця велична дата допоможе відчути свою незалежність до долі рідного краю, сприйняти його історію, сьогодення і майбуття!

Голова Верховної Ради України Олександр Турчинов

Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк привітав жителів м. Чернівці з нагоди 70-ї річниці визволення краю від фашистських загарбників. Текст вітання розміщений на сайті "Урядового кур'єру".

"У ці дні виповнюється 70 років з дня визволення м. Чернівців, усього чарівного Буковинського краю від німецько-фашистських загарбників. Відомо, що цю найменшу за площею область держави довелося звільняти військам трьох українських фронтів, чотирьох армій, 49 з’єднань та окремих військових частин в ході трьох наступальних операцій. Останній етап визволення м. Чернівців розпочався на світанку 29 березня 1944 р., а вже наступного дня доблесним військам, які звільнили м. Чернівці, салютували 20 артилерійськими залпами з 224 гармат. Двадцять з’єднань і окремих частин 1-ї танкової і 40-ї армій нагороджено орденами. Шістнадцять військових частин отримали почесні найменування Чернівецьких і три — Дністровських, 15 воїнам 1-ї танкової і 9 — 40-ї армій присвоєно звання Героїв Радянського Союзу. Тисячі воїнів одержали ордени і медалі", - йдеться у зверненні прем’єр-міністра.

"Шановні ветерани, дорогі земляки-чернівчани! У цей непростий для України час важко знайти слова, якими можна було б повною мірою виразити всю вдячність за Ваш безсмертний подвиг переможців у найжорстокішій війні, яку будь-коли знало людство. Ми у вічному боргу перед Вами за Вашу обірвану війною юність, зразки мужності, сили духу, самопожертви, виявлені в боях за рідну землю", - додав Арсеній Яценюк.

Також він побажав ветеранам війни здоров’я і життєвої сили, а жителям і гостям Чернівців — успіхів у повсякденній діяльності на благо Чернівецького краю в ім’я процвітання і єдності України.

Керівники крайової влади привітали буковинців з 70-ю річницею визволення Чернівців від німецько-фашистських загарбників 

Сьогодні, 29 березня, на Соборній площі м.Чернівці відбулися урочистості з нагоди 70-ї річниці визволення Чернівців від німецько-фашистських загарбників. Так, представники крайової виконавчої та представницької влади області вшанували пам’ять борців за свободу краю та поклали квіти і вінки до обеліска «Перемога».

«Цьогоріч ми зустрічаємо 70-ту весну визволення нашого рідного міста від фашистських загарбників, - зазначив голова Чернівецької обласної державної адміністрації Роман Ванзуряк у своєму зверненні. – Після довгих буремних років війни у наше рідне місто прийшов мир і цей день назавжди залишиться святом доблесті та звитяги, символом героїчного минулого, величі духу воїнів-визволителів».

Керівник крайової влади висловив ветеранам щиру шану та вдячність за відвойований мир, за право на життя та свободу, за віру у щасливе майбутнє нашої незалежної держави, побажав визволителям міцного здоров’я та витримки, енергії та сили духу, душевного тепла та затишку серед рідних та близьких людей.

Вітання секретаря Чернівецької міської ради із 70-ю річницею визволення Чернівців від фашистських загарбників

Дорогі ветерани! Шановні чернівчани!

Щиро вітаю вас із 70-ю річницею визволення Чернівців від фашистських загарбників.

Завдяки подвигу визволителів ми маємо змогу жити у вільній країні, у нашому чудовому місті. Їхня мужність, незламність та героїзм у боротьбі із загарбниками стали ключовими у нелегкій перемозі. Без сумніву, це приклад для всіх чернівчан.

Ми схиляємо голови перед пам’яттю загиблих у Великій Вітчизняній війні, людей, які заплатили за важку і важливу перемогу найвищу ціну – власне життя.

Ми висловлюємо подяку визволителям за їх подвиг, цінуємо мудрість та досвід, які ветерани передають нинішньому поколінню. А це є важливим вкладом у розвиток патріотизму, одним із ключових факторів у вихованні молоді.

Дорогі ветерани! Ви вчите нас любити і берегти мир, але, водночас, не боятися вступити в боротьбу за свою землю, за свою свободу, за свою гідність. Тому, у цей нелегкий для України час, коли наша держава зіткнулася із важкими випробуваннями, ваші поради є безцінними для кожного із нас.

Від усього серця бажаю усім міцного здоров’я, благополуччя, оптимізму, миру і злагоди.

Зі святом вас, дорогі чернівчани!

З повагою, секретар міської ради Ярослав Кушнірик

Нижні два фото 1958 року:

Общий вид ул. Почтовой до строительства нового дома (вид с филармонии). 1958 год.

1


КОМЕНТАРІ (1)

Фото, де бійці сідають на понтон - це червень1940 р.

avatar

Igor

30 березня 2014 21:59