Вже в двері стука середущий літа син…

Вже в двері стука середущий літа син…

25.06.2019, 20:08

Здається, ще вчора десь за селом на дбайливо впораній нивці до неба і сонця тягнулося перше колосся жита й пшениці, а сьогодні хліба вже відполовіли. Пішов колос. Та побачене на тій нивці вряди-годи тішить серце. На більшості ділянок колосся озимих зернових практично все уражене «букетом» найрізноманітніших хвороб, через що, як каже з приводу голова селянської спілки «Злагода» Хотинського району Валерій Іванович Філіпчук, не вдасться бути з врожаєм. Але проти погоди нічого не вдієш, – підкреслює аграрій. Будемо з великим зерном, або й більшу його частину не доберемо, та все одно старатимемося зібрати вирощене не просто до колоска, а до зернини. Бо ж це не просто хліб, а наше життя-буття. Політикам про це годиться день у день пам’ятати, а не глаголити казки, що рай небесний настане вже завтра. Він, той рай, тутечки, на цій нивці, де наші праця і благословення Господнє…

Розумію, і всіляко поділяю думки, переживання залюбленого в свою каторжанську, але таку потрібну працю, аграрія Філіпчука. Та іже з ним, котрим та політика, що не слугує полю, як більмо на оці.

Але місяць липень барвами своєї неперевершеної краси усе відчутніше стукає в двері. Чомусь надзвичайно рано зблиснуло золотом перше листячко на дикій черешні, клен-яворі, берізці. Витівки негоди? Хтозна-хтозна. Старожили, котрі попри уміння дбати про хліб насущний, пояснюють це незвичне явище в природі нічим іншим, як велінням небес, які велять пильніше дбати про багатства навколишнього середовища. І не руйнувати, не втручатися в закони природи. Адже тільки за такої премудрості нам воздасться. Усьому сущому. Як і тій бджілці, що поміж дощами за десятки кілометрів до вулика несе а скоріш не донесе крихтини цілющого меду.

Подовгу стою, вдивляюся в шеренгу високих польових тополь на путівці, що веде на хутір Галиця, а ще далі – до знаменитого скельного чоловічого монастиря на честь святителя Николая. Тут о цій порі, здається, монастирська братія ще урочистішим зустрічає з усіх-усюд подорожан, котрі, припавши на коліна, вимолюють у Бога, аби і хліб був на столі, і сил він додав для кріпкої праці на полі, в городі, де вже духмяніють всілякі плоди.

Зустрівшись з настоятелем храму архімандритом Амвросієм у щирій бесіді не обійшли теми змін в природі. «Кажете, що аграрії не доберуть святого зеренця? – розмірковує настоятель. – Не гнівімо і не грішимо в своєму житті-бутті. Тоді й воздасться, – виповів мені в дорогу». А вертаючи тією дорогою вздовж шеренги степових тополь, про себе з ними попрощався. І здалося, що на віддяку вони ще могутніше хитнули верхівками услід, наче запрошуючи ще не раз сюди завітати.

Але  місяць  липень,  як добрий господар, раз у раз нагадує без найменших затримок упорати невідкладні  роботи.  Бо  ця  пора  –  з  найвідповідальніших.  Як,  зокрема,   й   в   аграрія В.І. Філіпчука з хотинського Рукшина, який з колективом має все зробити, аби до зернини зібрати дане Богом жниво. Вірю, знаючи цей колектив, який хлібу пропасти не дасть. Зрештою, це святе кредо для всіх, хто любить землю, працюючи на ній до сьомого поту.

Іван Агатій

1